Реакція на Табачника

Кожна твереза і освічена людина, після прочитання чергових «перлів» нардепа Дмитра Табачника, що були опубліковані в газеті в статті з назвою «От Риббентропа до майдана«, нагородить його гарними епітетами і діагнозами. Дивно, що такі речі може плести доктор історичних наук. Науковець повинен подавати чітку інформацію, що буде базуватися на фактах і дослідженнях з різних сторін і різних науковців. А в даному випадку, людина стала на сторону політики власної партії aka Регіони, а всі інші аргументи трактуються як інакомислячі.

Гарну відповідь для п. Д. Табачника дав Олександр Северин в статті «Два листа про одного Табачника» на сайті . Перша — це лист в Службу Безпеки України, а друга — лист Голові Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльности Верховної Ради України, Першому заступнику голови фракції Партії Регіонів п.О.Єфремову.

Уривок з першого листа:

На мій погляд громадянина та правника, у зазначених тезах можуть можуть міститися ознаки злочинів, передбачених частиною другою ст.110 («Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»), частиною другою ст.161 («Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії»), частиною першою ст.364 («Зловживання владою або службовим становищем») Кримінального кодексу України.

Враховуючи викладене, прошу Вас вивчити питання про наявність підстав для порушення щодо гр-на Д.Табачника кримінальної справи і письмово поінформувати мене про результати розгляду.

Уривок з другого листа:

Як голова Регламентного комітету ВРУ, Ви, безперечно, знаєте, що відповідно до присяги народного депутата України, гр-н Табачник перед вступом на посаду присягнув: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюся усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників». Погодьтеся, навряд чи текст гр-на Табачника має щось спільне з обороною суверенітету України та турботою про «інтереси всіх співвітчизників». Таким чином, на мій погляд, слід констатувати брутальне порушення присяги народного депутата України депутатом від фракції Партії регіонів і образу ним гідности громадян України.

Який президент нам потрібний?

Віктор Ющенко. Прийшовши до влади на хвилі загальнонародного ентузіазму, президент України Ющенко став символом помаранчевого розчарування, і, що гріха таїти, доклав до цього немало зусиль. Нескінченна «Кайдашева сім’я» з Юлією Тимошенко не дозволила йому ані реалізовувати виключно свою власну  політичну лінію, ані дати змогу Тимошенко відверто перейти в опозицію і таким чином більш виразно структурувати український політичний простір. Для мене Ющенко сьогодні є типовим «політичним зомбі», політиком, який перебуває у просторі, що його Жак Лакан назвав простором «між двома смертями» — все ще нібито на своїй посаді, однак усі вже просто чекають, коли він врешті зійде з горизонту. Не розумію, як він може сподіватися на переобрання будь-яким шляхом, окрім як за допомогою брутальних і масових фальсифікацій, здійснити які йому, звісно, ніхто не дозволить, ані Тимошенко, ані Янукович, ані, врешті, суспільство. І тим більше не розумію, навіщо країні «друге пришестя» Ющенка.

Звісно, президент Ющенко може приваблювати певні групи «національно стурбованих» громадян своєю наївною прихильністю до (своєрідної версії) української культури, наполяганням на визнанні Голодомору геноцидом проти української нації та намаганнями відновити національні символи, такі як козацьку столицю Батурин. Однак у всіх своїх дотеперішніх спробах Ющенко виявив вперте нерозуміння діалектичності історичного процесу: намагаючись відродити «автентичну українську культуру» безпосередньо, не відродивши українського суспільства та ігноруючи його справді автентичні модерністичні прагнення, він прирік усі свої намагання на статус порожнього кічу. Як на мене відповідь доволі однозначна: такий президент Україні не потрібен.

Арсеній Яценюк. Кіндерсюрприз української політики спалився ще на старті. Пам’ятаю свою першу реакцію на опубліковані в інтернеті фото його рекламних біг-бордів: фальшивка, чорний піар! Я розумію, коли рекламна кампанія партії чи політика є неефективною, як, скажімо, було із заграванням Комуністичної партії із авангардним живописом під час котроїсь з кампаній, але так щоб реклама працювала проти політика і відверто псувала його імідж – це вже доволі оригінально. Найцікавіше те, що «побачивши» реакцію переважної більшості інтернет-користувачів (адже блогери чи не найоперативніше відреагували на рекламну новинку), Яценюк, замість того, щоб швиденько зняти борди з обігу і пояснити все якимось безглуздим непорозумінням, яке б швидко забулося … заходився пояснювати своїм потенційним виборцям, що ті помиляються і реклама насправді якщо й не геніальна, то принаймні підозріло близька до цього. З точки зору маркетингу такий підхід не може не викликати здивування. З політичної ж перспективи, кампанія Яценюка з її сирою агресією та мілітарними обертонами в стилі малює образ політика, яким Яценюк не є і ніколи, напевне, не буде.

Знову ж, пригадую собі один епізод, який трапився, здається, під час котроїсь зі спроб затвердити уряд. Як завжди наші народні засранці перетворили все дійство на розгардіяш зі штовханиною і мордобоєм включно. Коли камера вихопила серед цього безладу Арсенія Яценюка, який сидів в урядовій ложі разом з іншими призначенцями, його обличчя розпливалося у зверхній іронічній посмішці, мовляв: подивіться на цей цирк, і ці люди вважають себе депутатами, клоуни та й годі. Чисто по-людськи мені імпонує таке відсторонене інтелектуальне ставлення (дійсно, як ще реагувати на недолуге і цинічне циркове шоу, на яке часто перетворюють наш парламент його мешканці), однак з ідеологічної точки зору воно дуже промовисто промовляє про той тип політики, якої прагне Арсеній Петрович: Яценюк хоче бути не політиком, а метаполітиком, займаючи відсторонену постмодерну метапозицію до цирку реальної політичної боротьби, що точиться внизу. На жаль (чи на щастя) ми як суспільство не можемо дозволити собі розділити з ним паном Яценюком його святу відстороненість.

В робочий час. Верхівка держави.

Зверніть увагу на правий нижній кут фото. Фото зроблено під час пиття кави нашим Президентом в центрі Львова після відкриття книжкового форуму.