Медведєв звинуватив Ющенка «у безпрецедентній провокації»

Як заявили у Кремлі, Медведєв поділився з Ющенком «глибоким занепокоєнням щодо нинішнього, без перебільшення, кризового стану російсько-українських відносин».

«Проблеми у двосторонньому співробітництві, звичайно, існували й раніше. Але те, що ми спостерігаємо у роки Вашого президентства, не можна сприймати інакше, як відхід української сторони від принципів дружби і партнерства з Росією, закріплених у Договорі 1997 року», — йдеться у посланні Президентові України.

Медведєв навів низку прикладів, які характеризують стан справ, «що склалися у результаті цілеспрямованих дій» адміністрації Ющенка.

На його думку, до негативного суспільного резонансу спричинилася «антиросійська позиція України у зв’язку із варварським нападом режиму Саакашвілі на Південну Осетію». «Через рік після тих трагічних подій знову гостро постає питання про те, що мирних жителів і російських миротворців у Цхінвалі вбивали з української зброї», — підкреслив Медведєв.

«Ті у Києві, хто доставляв озброєння грузинській армії і, до речі, не має наміру припиняти робити це й зараз, цілком поділяють із Тбілісі відповідальність за скоєні злочини», — йдеться у зверненні до Ющенка.

Президент Росії також звернув увагу на «вперте продовження курсу на вступ до НАТО з боку політичного керівництва України в обхід думки громадян своєї країни». «Причому як аргумент використовують натяки на російську загрозу безпеці України, якої, як Ви чудово знаєте, немає і бути не може», — наголосив лідер Російської Федерації.

За словами Медведєва, «логічним продовженням такої деструктивної лінії є безперервні спроби ускладнити практичну діяльність Чорноморського флоту РФ».

«Складається враження, що у Києві послідовно домагаються розриву сформованих економічних зв’язків із Росією, передусім, у сфері енергетики», — йдеться у зверненні.

«Російсько-українські відносини піддаються випробуванням і в результаті взятої Вашою адміністрацією лінії на перегляд спільної історії, героїзацію нацистських пособників, возвеличення ролі радикал-націоналістів, нав’язування міжнародному співтовариству націоналістично забарвлених трактувань масового голоду в СРСР 1932-1933 роках як геноциду українського народу», — заявив Медведєв.

Він нагадав про «витіснення російської мови зі суспільного життя України», а також вказав на «згубну практику втручання влади України у справи православної церкви».

«Навряд чи можна назвати сприятливими умови, які штучно створювалися як напередодні, так і під час недавнього пастирського візиту в Україну Патріарха Московського і всієї Русі Кирила», — підкреслив Медведєв. На цьому тлі, за словами президента Росії, «особливу втіху викликає та щира і широка підтримка єдності православ’я, яка була проявлена українцями, котрі вітали патріарха».

«Серед перепон, які підконтрольні Вам служби винаходять для перешкод позитивному розвитку російсько-українських відносин, стала безпрецедентна для всього пострадянського простору провокація: вимога відкликання з України двох наших дипломатичних представників без будь-яких на те підстав. У цій ситуації — до речі, створеній також напередодні візиту патріарха, — можна побачити суть підходу нинішньої української влади до відносин з Росією», — зазначив Медведєв у зверненні до Ющенка.

Раніше повідомлялося, що Медведєв прийняв рішення відкласти приїзд нового посла Росії в Україну через, на його думку, антиросійський курс керівництва країни. «Хотів би проінформувати Вас, що в умовах антиросійського курсу українського керівництва мною прийняте рішення відкласти приїзд на Україну нашого нового посла. Конкретні терміни будуть визначені пізніше, з урахуванням реального розвитку російсько-українських відносин», — заявив Медведєв.

 

Новина з:

Симоненко Петро Миколайович

Народився у м. Донецьк; українець; батько Микола Іонович (1926) — водій, пенс.; дружина (1952) — економіст; син (1974) — економіст-юрист; син (1977) — лікар-хірург.

 

Освіта: Донецький політехнічний інститут (1969—74), гірничний інженер-електромеханік; Київський інститут політології і соціального управління (1991).

 

* 10.1974-12.75 — конструктор, Інститут «Дондіпровуглемаш», м. Донецьк.

* 1975-77 — інстр., зав. відділу,

* 1977-80 — 2-й секретар, Донец. МК ЛКСМУ.

* З 1978 — Член КПУ.

* 1980-82 — секретар, Донец. ОК ЛКСМУ.

* 08.1982-01.88 — секретар, ЦК ЛКСМУ.

* 01.1988-09.89 — секретар, Маріупольский МК КПУ.

* 09.1989-90 — секретар з ідеологічної роботи, з 1990 — 2-й секр, Донецького ОК КПУ.

* 12.1991-12.93 — заст. ген. дир., корпорація «Укрвуглемаш».

* У 1993 обраний 1-м секретар Донецького ОК КПУ, на з’їзді КПУ у Донецьку 19 червня 1993, названому «відновлюваним», обраний 1-м секретар ЦК КПУ. Член Конституційної Комісії від ВР України (11.1994-96).

 

Народний депутат України 2 скликання з 03.1994 (1-й тур) до 04.1998, Красноармійський виборчий округ № 150, Донец. обл., висун. КПУ. Член Комітету з питань культури і духовності. Керівник фр. комуністів. На час виборів: ЦК КПУ, 1-й секретар, член КПУ. 1-й тур: з’яв. 87.0 %, за 63.98 %. 8 суперн. (осн. — Ковальов С. М., н. 1953, член ЛПУ; Донец. держ. університет, викл.; 1-й тур — 5.71 %).

 

Народний депутат України 3 скликання 03.1998-04.2002 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ. Член Комітету з питань правової реформи (з 07.1998, з 2000 — Комітет з питань правової політики), Керівник фракції КПУ (з 05.1998).

 

* 1999 — Кандидат у Президенти України на виборах 1999 р. У 1-му турі 5849077 голосів (22.24 %), 2-е місце серед 13 претендентів. У 2-му турі 10665420 голосів (37.80 %).

 

Народний депутат України 4 скликання 04.2002-04.06 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ. Уповноваж. пред. фракції комуністів (з 05.2002), член Комітету з питань правової політики (з 06.2002), член Пост. делегації ВР України в ПАРЕ (з 06.2002).

 

* 2004 — Кандидат у Президенти України на виборах 2004 р. У 1-му турі 1396135 голосів (4.97 %), 4-е місце серед 24 претендентів.

 

Народний депутат України 5-го скликання з 04.2006 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ.

 

Народний депутат України 6-го скликання з з 11.2007 від КПУ, № 1 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член КПУ.

 

Захопл.: шахи.

Біографія взята з Вільної енциклопедії — ВікіпедіЯ

Янукович Віктор Федорович

Освіта

 

* Єнакіївський гірничий технікум (1973);

* Донецький політехнічний інститут (1980), спеціальність інженер-механік, «Автомобілі та автомобільне господарство»;

* Українська академія зовнішньої торгівлі (2001), магістр міжнародного права, «Міжнародне право»;

* Інститут економіко-правових досліджень НАНУ, дисертація на тему «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону».

 

Кар’єра

* серпень 1972 — квітень 1973 — автоелектрик

* квітень 1973 — листопад 1976 — механік, Єнакіївське АТП № 04113

* листопад 1976 — лютий 1984 — директор автобази, ВО «Орджонікідзевугілля», місто Єнакієве

* лютий 1984 — вересень 1987 — директор автобази, ВО «Донбастрансремонт», місто Донецьк

* листопад 1987 — листопад 1988 — заступник директора з автотранспорту дирекції матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецького державного ВО вугільної промисловості

* листопад 1988 — травень 1989 — заступник начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецьке головне територіальне управління вугільної промисловості

* травень-вересень 1989 — в.о. директора, вересень 1989 — березень 1991 — директор, ВО «Донбастрансремонт»

* травень 1991 — січень 1994 — генеральний директор, об’єднання підприємств «Донбастрансремонт»

* січень — вересень 1994 — генеральний директор, об’єднання промислового транспорту вугільної промисловості «Укрвуглепромтранс»

* вересень 1994 — серпень 1996 — генеральний директор, Донецького територіально-виробничого об’єднання автомобільного транспорту «Донецькавтотранс»

* серпень — вересень 1996 — заступник голови; вересень 1996 — травень 1997 — 1-й заступник голови; 14 травня 1997 — 21 листопада 2002 — Голова Донецької облдержадміністрації та Голова Донецької облради

* 21 листопада 2002 — 5 січня 2005 — Прем’єр-міністр України, Член Ради національної безпеки і оборони України

* 4 серпня 2006 —18 грудня 2007 — Прем’єр-міністр України, Член Ради національної безпеки і оборони України

 

Сім’я

Народився в робітничому селищі Жуковці під містом Єнакієве, Донецької області; батько Федір Володимирович (1923—1991) — металург; мати Ольга Семенівна (1925—1952) — медсестра. Дружина Людмила Олександрівна (1949) — пенсіонер; син Олександр (1973) — за фахом лікар-стоматолог, зараз працює заступником генерального директора ТОВ «Донбаснафтопродукт»; син Віктор (1981) — народний депутат України. У Віктора Януковича є звідні сестри, але він про них воліє не згадувати.

 

Юність та дитинство

Мати померла коли Віктору Януковичу було 2 роки. Батько одружився удруге. Через погані стосунки з мачухою Янукович пішов з батьківського дому до бабусі, жив «у малюсінькому флігелі». Коли Віктор Янукович став прем’єром, в його школі з’явилась табличка, що він там учився. Як він стверджував: «Я ніколи не був круглим відмінником, хоча учився добре, наука давалася легко, учителі говорили: «схоплює усе на ходу». Від батька він успадкував гасло «Очі бояться — руки роблять». Також від батька в спадщину дісталася Віктору Януковичу і дружба з космонавтом Георгієм Тимофійовичем Береговим, із яким, виявляється, Федір Володимирович Янукович перед війною разом учився літати в Єнакіївському аероклубі. Пізніше, як відомо, ця дружба знадобилась Віктору Януковичу, щоб ліквідувати темні плями у своїй біографії.

Складне дитинство сформувало у Януковича відповідний норов, і дало відповідних друзів із Півновки (околиця Єнакієвого, де жив Віктор Янукович).

 

Судимості

15 грудня 1967 року у віці 17 років Віктор Янукович був уперше засуджений до 3 років позбавлення волі за участь у пограбуванні за статтею 141 ч.2 КК УРСР як член злочинного угруповання «Півновка». У зв’язку з амністією з нагоди 50-ти річчя Жовтневої революції термін покарання був зменшений судом до 1,5 років. Покарання Віктор Янукович відбував у колонії Кременчука упродовж 6-7 місяців і був умовно-достроково звільнений за клопотанням адміністрації за зразкову поведінку. За свідченням мешканця Сміли Миколи Московченка, який у той час також перебував у цій колонії, Віктор Янукович співпрацював з адміністрацією виправної установи.

 

Удруге до кримінальної відповідальності Віктор Янукович був притягнутий за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ст. 102 КК України й засуджений 8 червня 1970 року до 2 років позбавлення волі. Але при цьому з невідомих зараз причин досудове слідство й розгляд справи в суді тягнулися 9 місяців. За свідченням одного з приятелів Віктора Януковича Олександра Мартиненка, під час інциденту була присутня якась дівчина, яку Віктор Янукович начебто захистив від п’яних залицянь. Побутує легенда, що начебто справа насправді порушувалася за зґвалтування відповідно до статті 118 КК УРСР, але завдяки співпраці Януковича з «органами» буцімто зникла заява потерпілої, а справа була перекваліфікована.

У грудні 1978 року судимості Януковича ухвалою Президії Донецького обласного суду були визнані безпідставними. Це стало можливим завдяки зверненню до Донецького обласного суду космонавта Георгія Берегового, депутата Верховної Ради СРСР.

 

Обставини цих справ суперечливо висвітлюються низкою засобів масової інформації.

У 2006 році була заведена кримінальна справа за фактом фальсифікації постанов суду про зняття судимостей з Віктора Януковича. Проте вона була закрита за відсутністю складу злочину у липні 2006 року. 8 лютого 2005 Донецька обласна прокуратура за вказівкою Генпрокуратури України відновила розслідування у справі про можливі фальсифікації при знятті судимостей з Віктора Януковича. У липні 2005 року в ході перевірки, проведеною Донецькою обласною прокуратурою, було встановлено, що протягом 2002-2004 років співробітниками Донецького обласного апеляційного суду були підроблені дві постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року про скасування у відношенні Віктора Януковича вироків народного суду Єнакієве по ст. 141 ч. 2 («грабіж, пов’язаний з насильством») і ст. 102 («свідоме нанесення тілесних ушкоджень»). Експертиза, проведена Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Керування МВС у Донецькій області, як і наступним, проведеним Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України, факт фальсифікації архівної справи № 386 Р-3410 підтвердила. Зокрема, у висновках обох експертиз відзначалося, що сторінки з постановами, що відрізняються складом паперу від інших сторінок, вставлені в справу після її розшивання, підпис судді Віталія Хованского, який вивчав справу Януковича, підроблений іншою особою. У жовтні 2005 року, однак, розслідування було припинено «у зв’язку з відсутністю складу злочину» — слідчим органам так і не вдалося виявити оригінали фальсифікованих документів, а склад злочину по ст. 366 ч.2 КК України припускає підробку винятково оригіналів. Віталій Бойко, головуючий у президії Донецького обласного суду того часу, а згодом голова Верховного Суду України, не раз заявляв, що особисто підписав постанови суду про зняття судимостей.

 

Голова Уряду України з 2002 по 2005 рр.

 

Вибори Президента України 2004 р.

Віктор Янукович запевняє виборців у своїй перемозі на Виборах 2004

 

В 2004 прем’єр-міністр Віктор Янукович за підтримкою президента Леоніда Кучми став кандидатом «від влади» на президентських виборах на Україні.

 

Віктор Янукович мав майже беззастережню підтримку на Донбасі та значну підтримку серед електорату південних та східних областей. Прихильники Віктора Януковича наголошували на економічному зростанні східних регіонів за часи діяльності уряду у 2002—2004 роках, суттєвим аргументом була також проросійська економічна та культурна політика.

В той же час у Києві, північних та, особливо, західних областях Віктор Янукович користувався дуже низькою підтримкою. Перш за все, через зростання цін на основні продукти харчування, значний рівень корупції практично у всіх гілках влади, кримінальне минуле Віктора Януковича та проросійську орієнтацію.

 

У першому турі Віктор Янукович набрав 11008731 голос (39.26 %), посівши 2-е місце серед 24 претендентів (поступившись Віктору Ющенкові). У другому турі, відповідно до офіційної заяви Центральної виборчої комісії, Віктор Янукович здобув перемогу (одержавши 49,46 % голосів), але, в умовах масових акцій протесу, розгорнутих прихильниками Віктора Ющенка, які обвинуватили владу в масовій фальсифікації виборів, Верховний Суд, розглянувши представлені докази, визнав, що встановити достовірні результати голосування неможливо. Згідно з рішенням ВСУ 26 грудня 2004 р. відбулося переголосування другого туру, у якому Віктор Янукович програв, набравши 44,2 %. Але навіть після рішення Верховного Суду нікому з вископосадовців офіційні обвинувачення в організації фальсифікацій висунуті не були.

 

Період з 2005 по сьогодення

 

Опозиційна діяльність 2005—2006 рр.

 

 

Вибори до Верховної Ради 2006

Віктор Янукович Народний депутат України V скликання квітень-вересень 2006 від Партії регіонів, № 1 в списку.

 

Голова Уряду України з 2006 р.

 

 

Звання та посади

Одним з захоплень Віктора Януковича є автомобілі

 

* Президент Національного олімпійського комітету України (грудень 2002 — червень 2005).

* Член Президії НАНУ

* Дійсний член АЕНУ. Член-кореспондент Транспортної академії України.

* Заслужений працівник транспорту України (жовтень 1995).

* Член Антикризового центру (листопад 2003 — червень 2005).

* Прем’єр-міністр України (2002—2005; 2006 — 2007).

 

Наукова діяльність

 

Автор (співавтор) близько 30 наукових праць, зокрема книг:

 

* «Инфраструктура промышленного региона: теория, практика, перспективы» (1999)

* «Менеджмент инвестиционного проектирования и планирования» (т.2, в 3 кн.; 1996—1998, співавтор);

 

статей:

 

* «Состояние и проблемы деятельности банков в Донецкой области» (1998)

* «Статус обласної ланки управління соціально-економічним розвитком» (1998)

* «Регіональні проблеми формування і використання трудових ресурсів» (1999)

* «Украинско-российские экономические отношения в региональном аспекте: тенденции, особенности развития» (1999)

* «Шахтерские города Донецкой области: проблемы и пути решения» (1999, співавтор)

* «Проблемы реструктуризации хозяйственного комплекса промышленного региона» (1999, співавтор)

* «Проблемы и перспективы социально-экономического развития Донецкой области» (1999)

* «Засоби підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності регіону» (2000)

* «Экономические процессы управляемы» (2001) та ін.

 

[ред.] Нагороди

 

* Орден «За заслуги» III ступеня (листопад 1998), II ступеня (липень 2000), I ступеня (липень 2002)

* Знак «Шахтарська доблесть» III, II, I ступеня.

* Знаки «Шахтарська слава» III, II, I ступеня.

* Почесна грамота Кабінету Міністрів України (липень 2000).

* Орден Святого преподобного Нестора-літописця Києво-Печерського (1998).

* Орден Святого князя Володимира (1998).

* Орден Святого Даниїла Московського.

 

 

Курйози

* Численні помилки в анкеті кандидата пост Президента в 2004 р., в тому числі загальновідомі («прємьєр-міністр») та «проффесор» (так Віктор Янукович назвав своє вчене звання). Останнє слово стало ім’ям прозивним і навіть саме подвоєння літери «ф» набуває в народній мові характерного негативного змісту.

* Так звана «яєчна атака», коли в Івано-Франківську Віктор Янукович впав після того, як у нього влучило яйце.

* Неодноразово, в тому числі нецензурно, облаяв своїх опонентів

* Під час передвиборної кампанії до Верховної Ради 2006 на мітингу в Одесі серед улюблених поетес називає Анну Ахметову (як відомо Рінат Ахметов є одним із близьких соратників Віктора Януковича).

* У квітні 2007 під час запису до книги почесних гостей ПАРЄ у Страсбурзі В.Янукович припустився двох помилок — написав свою посаду як «премьєр-міністр» та замість «Європа» написав «Европа»

 

тощо.

 

«Родовий» герб

9 липня 2001, на День народження Віктор Янукович отримав в подарунок від друзів «родовий» герб.

 

У гербі переважають смарагдові і рубінові тони, в ньому також багато золота, — це знак багатства, справедливості і великодушності. Девіз «I superabo» означає: «Все подолаю». Багато деталей, зокрема троянда, запозичена з донецького герба і є знаками губернаторської влади. Інші символи: два колоски — багатство і достаток; пальмові гілки — перемога; тигри — зодіакальний (по китайському календарю) знак Віктора Януковича. Логотип автомобілів «Мерседес» в руках кентавра — підтвердження здібностей Віктора Януковича як водія.

 

Фахівці вважають, що «родовий» символ Віктора Януковича зроблений украй непрофесійно, і говорять про нього як про зразок «брудної геральдики» (bogus heraldry). Герб Віктора Януковича вони відносять не до герба, а до гербовидної емблеми або псевдогерба (тобто фальшивого). Він знаходиться в прямій суперечності з тими правилами, канонами і традиціями, що діють на території України. Ці правила не передбачають можливості використання елементів державного герба при створенні приватних символів, інших дефектів на ньому також достатньо.

 

Герб склав Ігор Сметанников (голова Всеросійської геральдичної спілки). Зобразив Євгеній Комаровський. Ініціатор і спонсор — фірма «Інтерхобіекспо», Донецьк.

 

Сам Віктор Янукович цей герб не замовляв, участь в розробленні та обговоренні не брав, отже родовим цей герб можна назвати лише умовно.

 

Народна творчість

 

Постать Віктора Януковича дала натхнення цілій низці художніх творів. В їх основу покладені окремі епізоди з президентської передвиборчої кампанії 2004, а також його попередні судимості. Серед найзначніших можна виділити наступні:

 

* Мультсеріал «Веселі яйця» — цей серіал був натхнений «яєчним замахом» в Івано-Франківську.

* Кіноепопея «Операція проФФесор-1», в якій Віктор Янукович стає головним персонажем.

* Відома пісня гурту «Ґринджоли» (перша версія), в якій натяком згадується епізод, де Віктор Янукович називає опонентів «Козлами», «Разом нас багато».

 

Захоплення

 

Займається спортом (великий теніс), любить полювання та розводить голубів, любить швидку їзду на автомобілях — навіть брав участь у змаганнях «Бахмутський шлях». Тримає собак (курцхаари, ягдтер’єри, лабрадори, такса, лайка).Воліє читати енциклопедії, Євангеліє, книги про історичні особистості. Любить футбол.

Біографія взята з Вільної енциклопедії — ВікіпедіЯ

Литвин Володимир Михайлович

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

 

В 1973 вступив на історичний факультет Київського університету. Після закінчення навчання в 1978 був аспірантом, а пізніше викладачем.

 

В 1984 захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.)».

 

У 1991-1994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком.

 

У 1994 р. за пропозицією О.Разумкова Литвина запросили на посаду помічника Президента Леоніда Кучми.

 

В 1995 захистив свою книгу «Політична арена України: особи та виконавці» в якості докторської дисертації під назвою «Політична арена України: дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-их років)».

 

Член-кореспондент Національної академії наук України з 1997 року, дійсний член НАНУ з 2003 року, віце-президент НАНУ з 2006 року.

 

Брат — Литвин Микола Михайлович

 

Праці

 

Автор понад 270 наукових праць і книжок, зокрема —

 

* «Політична арена України: особи та виконавці» (1994 р.),

* «Украина: политика, политики, власть» (1997 р.),

* «Україна на межі тисячоліть (1991—2000)» (2000 р.),

* «Україна: досвід та проблеми державотворення (90-і роки ХХ ст.)» (2001 р.),

* «Україна: хроніка поступу (1991—2001)» (2001 р.),

* «Вимір історією» (2002 р.),

* «Тисяча років сусідства і взаємодії» (2002 р.).

 

Заслужений діяч науки і техніки України (з листопада 1998 року). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999 р.; за серію монографій «Українська фалеристика та боністика»).

 

Герой України (з врученням ордена Держави, грудень 2004 року).

 

У 1978 — 1994 рр. працював викладачем в Київському університеті (за винятком 5 років, коли працював у Міносвіти України і ЦК КПУ).

 

У серпні 1994 року став помічником Президента Леоніда Кучми з питань внутрішньої політики.

 

Скандал з копірайтом

 

Деякі праці Литвина, наприклад, публікація 2002 року в газеті «Факты и комментарии» під назвою «Подумаем еще раз: гражданское общество» переклада статті Томаса Карозерса в журналі Foreign Policy (Thomas Corothers, «Civil Society», Foreign Policy, # 117, Winter 1999—2000, pp. 18—29) призвели до звинувачення в плагіаті.

 

 

Глава Президентської адміністрації

 

З листопада 1995 р. — заступник глави президентської Адміністрації, з вересня 1996 р. — перший помічник Президента України, з листопада 1999 року до квітня 2002 року — очолював Адміністрацію Президента України.

 

У 2002 році обраний народним депутатом за списком блоку «За єдину Україну!» (№ 1 у виборчому списку), 28 травня 2002 року обраний головою Верховної Ради України.

 

У червні 2004 року став лідером Народної аграрної партії. Згодом, за ініціативою Литвина, НАПУ отримала назву Народна партія. На виборах 2006 року «народники» здобули трохи більше 2 % голосів і до парламенту не потрапили.

 

Повернення Литвина у велику політику

 

Після поразки на виборах 2006, Литвин, як він сам сказав, повертається до наукової діяльності, пише книжки. У той же час, внаслідок політичної кризи в Україні 2007, він частіше з’являється у ЗМІ, а передвиборну кампанію проводить під гаслом «Країні потрібен Литвин!». Барви кампанії змінюються з зелено-миротворчих до агресивно-їдко-жовтих. Блок Литвина долає виборну планку.

 

9 грудня 2008 року обраний Головою Верховної Ради VI скликання. За таке рішення проголосували 244 народні депутати з 422 зареєстрованих у залі.

Біографія взята з Вільної енциклопедії — ВікіпедіЯ

Яценюк Арсеній Петрович

Сім’я та походження

 

Народився 22 травня 1974 року в місті Чернівці в родині історика Петра Івановича Яценюка та викладачки французької мови Марії Григорівни Яценюк (дівоче — Бакай).

 

Одружений на Терезії Вікторівні Яценюк (нар. 1970 р.). Є дві доньки — Христина та Софія.

 

Освіта

 

У 1991 році закінчив спеціалізовану англомовну середньо-освітню школу № 9 імені Панаса Мирного, у 1996 — юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича зі спеціальності «правознавство». У 2001 році здобув другу вищу освіту зі спеціальності «облік та аудит» в Чернівецькому торговельно-економічному інституті Київського національного торговельно-економічного університету.

 

У 2004 році здобув науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши дисертацію на тему «Організація системи банківського нагляду і регулювання в Україні».

 

Праця в недержавних установах

 

Під час навчання співзасновує юридичну компанію «Юрек-Лтд» та працює на посаді її президента з 1992 по 1997 рр. У 1998—2001 рр. працює консультантом кредитного департаменту, радником голови правління, заступником голови правління АППБ «Аваль».

 

Праця в державних установах

 

Міністр економіки Автономної республіки Крим (вересень 2001 — січень 2003)

 

19 вересня 2001 року почалася політична кар’єра Арсенія Яценюка. В цей день Верховна рада Автономної Республіки Крим обрала його виконуючим обов’язки міністра економіки Крим в уряді Валерія Горбатова. 21 листопада того ж року рішенням кримського парламенту Арсеній Яценюк став повноцінним міністром економіки. 29 квітня 2002 року Арсеній Яценюк разом з усім урядом подає у відставку, тому що до роботи приступила новообрана Верховна рада Криму. І хоча в той же день виконуючим обов’язки голови ради міністрів замість Валерія Горбатова став Сергій Куніцин, Арсеній Яценюк зберіг свою посаду. Вже 15 травня він у другий раз повноцінно очолив міністерство економіки.

 

Однак на цій посаді Арсеній Яценюк пробув менше року, будучи переведеним на нову роботу в Київ.

 

Співробітник Національного банку України (січень 2003 — лютий 2005)

 

У січні 2003 року голова Національного банку України (НБУ) Сергій Тігіпко призначив Арсенія Яценюка своїм першим заступником. Коли Сергій Тігіпко 4 липня 2004 року став главою виборчого штабу кандидата в Президенти України Віктора Януковича, Арсенію Яценюку доручили виконувати обов’язки глави НБУ до кінця передвиборної кампанії. Цей етап його діяльності тривав до 16 грудня, поки Верховна рада України не прийняла відставку Сергія Тігіпко й не призначила новим керівником НБУ Володимира Стельмаха.

 

30 листопада 2004 року, під час політичної кризи, Арсеній Яценюк видав постанову НБУ № 576/2004 («Про тимчасові заходи відносно діяльності банків») про тимчасову заборону на дострокове зняття банківських вкладів, що запобігло можливим негативним наслідкам політичного протистояння. У лютому 2005 року Арсеній Яценюк подав у відставку й був звільнений із займаного їм поста.

 

Заступник голови Одеської обласної державної адміністрації (березень 2005 — вересень 2005)

 

9 березня 2005 року голова Одеської обласної державної адміністрації Василь Цушко призначив Арсенія Яценюка своїм першим заступником. На цій роботі він працював до свого призначення на пост міністра економіки України, яке відбулося 27 вересня того ж року.

 

Міністр економіки України (вересень 2005 — серпень 2006)

 

27 вересня 2005 року Арсеній Яценюк був призначений міністром економіки України в уряді Юрія Єханурова. 25 травня 2006 року новообрана Верховна рада України 5 скликання відправила уряд у відставку, доручивши йому при цьому продовжувати виконувати свої обов’язки до обрання нового. Через парламентську кризу Арсеній Яценюк працював в режимі виконуючого обов’язки більше двох місяців, поки 4 серпня не був відправлений у відставку разом з усім Кабінетом міністрів.

 

Співробітник Секретаріату президента України (вересень 2006 — березень 2007)

 

20 вересня 2006 року Президент України Віктор Ющенко призначив Арсенія Яценюка першим заступником глави Секретаріату президента України — представником Президента України в Кабінеті міністрів України. Яценюк очолював Спеціальну комісію Секретаріату Президента України з реформування СБУ.[1] Крім того, з 25 вересня 2006 року Арсеній Яценюк був призначений членом Ради Національного банку України, а також членом наглядацьких рад ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» і ВАТ «Державний ощадний банк України». Від виконання останніх двох посад він був звільнений 13 березня 2007 року. 21 березня 2007 року Арсеній Яценюк був затверджений на посаді міністра закордонних справ України та припинив свою діяльність у Секретаріаті президента.

 

Міністр закордонних справ України (березень 2007 — грудень 2007)

 

21 березня 2007 року 426 голосами з 450 Верховна рада України обрала Арсенія Яценюка міністром закордонних справ України. Його кандидатура була запропонована Президентом України Віктором Ющенком після того, як парламент двічі (22 лютого і 20 березня) відхилив кандидатуру Володимира Огризка. При поданні своєї кандидатури 21 березня 2007 року Арсеній Яценюк зробив наголос на пріоритеті економіки в зовнішній політиці країни. За його словами, зовнішня політика України повинна стати реалістичною, прагматичною і прогнозованою. Основний курс України, на думку Арсенія Яценюка, — євроінтеграція та вихід на європейські ринки. Росію він назвав надзвичайно важливим партнером України. У день свого призначення на пост міністра Арсеній Яценюк був включений також до складу Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ).

 

Майже все перебування Арсенія Яценюка на посаді міністра закордонних справ припало на час гострої політичної кризи, яка призвела до розпуску українського парламенту указом президента України від 2 квітня 2007 року.

 

5 липня партійний блок «Наша Україна — Народна самооборона» висунув Арсенія Яценюка кандидатом у депутати Верховної ради України під третім номером свого виборчого списку. Через це 17 серпня Яценюк пішов у неоплачувану відпустку, але щоб не втратити контроль над Міністерством закордонних справ, цю відпустку, що тривала до кінця вересня, він час від часу переривав. У другий раз Арсеній Яценюк пішов у відпустку 6 грудня, через два дні після свого обрання на пост глави Верховної ради України. 18 грудня Верховна рада України відправила його у відставку з поста Міністра закордонних справ.

 

Голова Верховної ради України (грудень 2007 — листопад 2008)

 

23 листопада 2007 року Арсеній Яценюк прийняв присягу народного депутата Верховної ради України, а вже 4 грудня 2007 року за результатами таємного голосування він став дев’ятим головою українського парламенту. За його кандидатуру віддали свої голоси 227 депутатів, що представляли фракції «Нашої України — Народної самооборони» і «Блоку Юлії Тимошенко».

 

21 грудня 2007 року Президент України вивів Арсенія Яценюка зі складу Ради національної безпеки та оборони України, тому що за посадою глава парламенту на відміну від глави МЗС не повинен обов’язково бути членом цієї установи. Однак у той же день Арсеній Яценюк знову був уведений до складу РНБОУ указом Президента України № 1242/2007.

 

17 вересня 2008 Арсеній Яценюк подав у відставку у зв’язку із припиненням існування правлячої коаліції. 11 листопада пройшло таємне голосування із приводу прийняття відставки Арсенія Яценюка. Однак дане голосування було визнано недійсним, тому що в ньому взяли участь лише 109 депутатів при необхідних 226. 12 листопада народні депутати Верховної Ради України змінили процес прийняття відставки Голови парламенту — таємне голосування було замінено відкритим. За відставку проголосували 233 депутати і таким чином рішення було прийнято. 21 листопада 2008 року Президент України вивів Арсенія Яценюка зі складу РНБОУ своїм указом № 1060/2008.

Біографія взята з Вільної енциклопедії — ВікіпедіЯ

Тимошенко Юлія Володимирівна

Ранні роки життя

 

Юлія Григян народилася 27 листопада 1960 р. в Дніпропетровську в родині Людмили Миколаївни Телігіної та Володимира Абрамовича Григяна. Батько залишив сім’ю, коли дочці було лише 3 роки. Мати працювали вчителем в місцевій школі. Пізніше Юлія взяла ім’я матері — Телігіна, під яким вона і закінчила середню школу у 1977 р. Вже через два роки, у 1979 р. вона поступила на економічний факультет Дніпропетровсього державного університету за спеціальністю економіст-кібернетик.

 

У цьому ж 1979 році у віці 18 років вона познайомилася з 19-річним Олександром Тимошенком, а у 1980 році в них народилася дочка Євгенія. Після закінчення з відзнакою університету, за розподілом вона почала працювати інженером-економістом на Дніпровському машинобудівному заводі. У кінці 1980-х років — на початку розвитку кооперативів Юлія і Олександр Тимошенки позичили 5 тисяч радянських карбованців і відкрили відеосалон. Прибутки від першого підприємства пішли на розвиток мережі салонів.

 

Походження

 

„Уродженка Дніпропетровська Юлія Тимошенко — змішаного російсько-вірменського походження. Прізвища її батьків — Телєгіна і Григян. Дійсно, тривалий час вважалося, що в жилах Тимошенко тече вірменська кров, адже її дівоче прізвище — Григян. Проте сама лідерка БЮТ спростувала ці чутки. «У мене по лінії батька всі латиші до десятого коліна, а по лінії мами — всі українці», — заявила вона. За словами Тимошенко, «через помилку співробітників паспортного столу Володимир Григяніс і перетворився на Григяна».

 

Знайти витоки прізвища Григяніс в Латвії дуже важко. В Латвії є прізвище Grigjanis, в даному разі по-російськи вимовляється як «Григьяніс». Але і таке прізвище в Латвії зустрічається украй рідко. Прямих аналогій з «Григяніс» в Латвії немає. З іншого боку, якщо слова прем’єра про те, що у неї по лінії батька — всі латиші до десятого коліна, є правильними, то таке прізвище в маленькій Латвії було б достатньо поширене. Інакше можна припустити, що в роду Григьяніс (Григяніс) всі десять поколінь народжувалися виключно дівчатка. Частіше в Латвії зустрічається варіант Grigjans — «Григьянс», але у такому разі на російську перекладається як знову-таки «Григян», тобто, якщо не типово вірменське, то, в усякому разі, точно не латвійське прізвище, але латишизоване.

 

Український ресурс «Фраза» в статті, присвяченій етнічному корінню Тимошенко, писав: «Як з’ясувалося, батька Тимошенко, якого вона видає за латиша, звуть Володимир Абрамович Григян. Ми готові сперечатися на 5 кіло сала, що можна обійти всю Латвію (та і взагалі всю Прибалтику) і не знайти жодного прибалта на ім’я Абрам Григян (ім’я дідуся Тимошенко)… » І дійсно, латиські філологи, що займаються вивченням прізвищ, в один голос твердять, що ця форма прізвища не самостійна, а похідна від вірменського прізвища Григян. Якщо діда українського прем’єра звали Абрамом, то на орієнтовний період життя діда Юлії Тимошенко, тобто в передвоєнній Латвії, припала політика тотальної латишизації населення, коли практично всім давали латиські імена і прізвища. Тим більше, якщо ці люди були «корінними латишами в десятому коліні». Абрамом дід Тимошенко називатися просто не міг: він або не був латишем, або сам по собі є вигадкою.

 

На сьогоднішній день в столиці республіки Вірменія — Єревані зареєстрована всього одна сім’я з прізвищем Григян. Проте важливо, що в даному разі є абсолютно чіткий збіг з дівочим прізвищем Юлії Володимирівни, що фігурує в офіційних документах. За словами етнографа Лева Азатяна, Григяни — відомий «гердастан» (рід) в Карабаху, який має аристократичне походження. «Представники роду Григянів, в основному розселеного в Аскеранському районі, відважно брали участь в боротьбі з османами, зробили свій внесок в оборону Карабаху в 1918 — 1921 роках, брали участь в політичному опорі підпорядкуванню Карабаху Азербайджану в 1923 році і були репресовані за це в період сталінізму», — розповів Азатян. На сьогоднішній день в Нагірному Карабаху налічується декілька десятків сімей Григянов.

 

Разом з тим деякі джерела в наукових кругах Вірменії стверджують, що прізвище Григян часто зустрічається у бессарабських євреїв або циганів. В Молдавії знайти сучасників Тимошенко за прізвищем Григян також неможливо.

 

Комерційна діяльність

 

У 1989—1991 рр. Юлія Тимошенко стає комерційним директором молодіжного центру «Термінал», серед ініціаторів створення якого також був Олександр Турчинов.

 

Наступним підприємством, яке Тимошенко заснувала разом з чоловіком у 1991 р. стала «Корпорація Український Бензин» (КУБ), де була спочатку комерційним, а згодом і генеральним директором. Корпорація з часом перетворилася на промислово-фінансову корпорацію «Єдині Енергетичні Системи України» (ЄЕСУ). У 1995—1997 рр. Тимошенко стала президентом корпорації ЄЕСУ.

 

Діяльність компанії ЄЕСУ оцінюють неоднозначно. За версією Ю.В.Тимошенко, під її керівництвом «ЄЕСУ» вона вирішила складну економічну проблему: в 1995—1996 роках і першому півріччі 1997 року були ліквідовані багатомільярдні борги України перед Росією за природний газ, відновилися міжнародні економічні стосунки України з іншими державами в машинобудуванні, трубній промисловості, житловому будівництві та майже вдвічі збільшився потік української промислової продукції до Росії. Успішність компанії поступово стала перетворюватися на політичний фактор. Тому за вказівкою Л.Кучми корпорацію зруйнували, а проти її керівників порушили кримінальні справи.

 

З іншого боку, ЄЕСУ були піонером впровадження т.зв. толлінгових схем ухиляння від податків та вилучення обігових коштів підприємств. Фактична монополія, отримана ЄЕСУ на газовому ринку України пов’язується з корупційною співрацею ЄЕСУ та прем’єр-міністра України П.І.Лазаренка.

 

30 березня 1995 р. проти Юлії та Олександра Тимошенків було порушено кримінальні справи за ст.ст. 17 і 70 Кримінального кодексу України («контрабанда валюти»). 30 квітня 2002 року Києво-Святошинський місцевий суд Київської області скасував постанови про порушення кримінальних справ.

 

Політична кар’єра

 

* 1996—1998 — народний депутат України (Верховна Рада 2-го скликання) (Бобринецький виборчий округ №229 Кіровоградської області).

 

Член Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності

 

* 1998—2000 — народний депутат України (Верховна Рада 3-го скликання) (виборчий округ №99 Кіровоградської області). Голова Бюджетного комітету Верховної Ради. На цій посаді ініціює бюджетну реформу.

* Грудень 1999 р. — січень 2001 р. — віце-прем’єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка. В цей час ситуація в українській електроенергетиці була катастрофічною: посередники (обленерго) протягом багатьох років оплачували електростанціям менше половини проведеної електрики. Перед Тимошенко було поставлено завдання навести порядок в цій сфері.

 

Під час роботи в Кабінеті міністрів домагається виведення галузі з колапсу. В уряді ініціювала безпрецедентні кроки з декриміналізації ПЕКу. У 2000 році уряд виплатив населенню додатково 18 млрд. гривень. З них 9 млрд. грн були отримані за рахунок вилучення коштів з тіньової сфери, заборони бартеру та запровадження конкурентних принципів на енергоринку.

 

18 серпня 2000 року був затриманний, а 21-го — заарештований Олександр Тимошенко, — чоловік Юлії Тимошенко та керівник ЄЕСУ.

 

5 січня 2001 Генпрокуратура України повідомила про відкриття двох кримінальних справ у відношенні колишнього президента корпорації «Єдині енергетичні системи України», віце-прем’єра Юлії Тимошенко. Її звинуватили у контрабанді валюти через Запорізький аеропорт (1995) та підміні документів, а також в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах. Усі кримінальні справи стосовно Юлії Тимошенко, Олександра Тимошенко, друга дитинства Юлії Володимирівни Валерія Фальковича, були об’єднані в одне провадження зі справою єкс-премьєра України Павла Лазаренко. Тимошенко було висунуто звинувачення та призначена запобіжна міра у вигляді підписки про невиїзд.

 

* 19 січня 2001 р. — Указом Президента України Л.Кучми відправлена у відставку.

 

Юлія Тимошенко на Майдані Незалежності (2002)

 

9 лютого 2001 року — стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об’єднання, яке ставить перед собою мету усунути від влади злочинний режим Кучми. ФНП, до складу якого увійшли «Батьківщина», Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об’єднує розрізнені опозиційні сили.

 

* 13 лютого 2001 р. — заарештована за санкцією Генеральної прокуратури України по звинуваченню в розкраданні (при перебуванні главою ЄЕСУ) мільярда доларів, призначеного для оплати російського газу.

* Березень 2001 р. — Печерський районний суд Києва визнав безпідставність висунутих звинувачень і скасував санкцію на арешт Ю.Тимошенко.

* 5-7 вересня 2001 р. — під час Економічного форуму у Криниці (Польща) представляла Україну в списку претендентів на звання «Людина року Центрально-Східної Європи» (єдина жінка серед претендентів)

* Березень 2002 р. — на виборах до Верховної Ради України «Блок Юлії Тимошенко» здобув 7,2% голосів виборців. Очолює фракцію «Блоку Ю.Тимошенко» у Верховній Раді 4-го скликання, яка об’єднує 24 народні депутати України

* Вересень 2002 р. — разом з О.Морозом і П.Симоненком очолює акцію «Повстань, Україно», спрямовану на підйом народу на опір режиму Кучми. В рамках акції здійснює тур багатьма містами України.

* 9 квітня 2003 р. — Апеляційний суд Києва ухвалив рішення, яким визнано незаконним i скасовано рішення про порушення кримінальної справи стосовно Юлії Тимошенко та її чоловіка Олександра Тимошенка, а провадження з усіх кримінальних справ закрито

 

Ю. Тимошенко на сцені Майдану, поруч з іншими лідерами Помаранчевої революції

 

* У серпні 2004 році Головна військова прокуратура Росії звинуватила Ю.Тимошенко в наданні хабара високим чиновникам Міністерства оборони РФ з метою укладення контракту на постачання будівельних матеріалів за явно завищеними цінами та оголосила Ю.Тимошенко в міжнародний розшук. На думку ряду експертів, ці звинувачення були пов’язані з опозиційністю Ю.Тимошенко до тодішнього українського уряду.

* Вересень 2004 р. — звернулася до суду зі скаргою на дії Генеральної прокуратури.

 

* 2004 — співзасновник коаліції «Сила Народу», створеної на підтримку Віктора Ющенка на виборах Президента України восени 2004 року, одна з лідерів «помаранчевої революції»

 

Прем’єр

 

* Січень 2005 р. — призначена виконуючим обов’язки прем’єр-міністра України.

* 4 лютого 2005 р. — Верховна Рада призначила Ю.Тимошенко на пост прем’єр-міністра України (за — 373 народні депутати, проти — 0).

 

Діяльність на посаді прем’єр-міністра мала неоднозначні оцінки та супроводжувалася швидким падінням темпів зростання ВВП та низкою криз (т.зв. бензинова, м’ясна, валютна, хлібна та ін. кризи).

 

* У липні 2005 р. авторитетний американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського прем’єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.

* 8 вересня 2005 р. — Віктор Ющенко підписав указ про відставку Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко. Одночасно з відставкою з посади голови українського уряду Юлія Тимошенко отримує нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи», яку присуджує їй Економічний форум у Криниці Гурській (Польща).

* 13 вересня 2005 р. — Президент України Віктор Ющенко звинуватив екс-прем’єра Юлію Тимошенко в зраді ідеалів Майдану та використанні посади прем’єра задля власних інтересів. В інтерв’ю інформагентству Associated Press він сказав, що коли Тимошенко очолювала компанію ЄЕСУ, вона накопичила 8 мільярдів гривень боргів і використала посаду прем’єр-міністра, щоб домогтися їх списання.

 

«Багато речей, які робила прем’єр-міністр, відбувалися за лаштунками, і мали на меті вирішувати її проблеми» — сказав Віктор Ющенко.

 

Ющенко повторив свої попередні твердження, що Тимошенко діяла в інтересах окремих бізнесових кіл, і натякнув, що рішення, винесені урядом довкола реприватизації Нікопольського феросплавного комбінату, яким раніше володів зять екс-президента Кучми, Віктор Пінчук, «стали останньою краплею, яка примусила його відправити уряд у відставку».

 

Він сказав, що повністю заспокоївся після цього рішення і не очікує жодних несподіванок у приватизаційних справах.

 

«Вже четвертий день я приходжу на роботу зі спокійним сумлінням», — сказав Ющенко АП.

 

Водночас він сказав, що вітатиме повернення Тимошенко до уряду, якщо вона повернеться до принципів помаранчевої революції, які вона забула.

 

«Я думаю, якщо ми повернемося до цінностей, про які казали на Майдані, а не авантюризму, який був в уряді, я протяну мою руку кожному», — відповів Ющенко на обіцянку Тимошенко виграти парламентські вибори і повернутися в крісло прем’єра.

 

Ющенко визнав, що його популярність дещо впала, але причинами цьому він вважає свободу слова і преси, а також великі сподівання, які покладали українці на владу.

 

«Те, чого чекали люди, ще далеко не виконано» — сказав президент.

 

Після прем’єрства

 

* Вересень 2005 р. — невдовзі після відставки з посади прем’єр-міністра Генпрокуратура Російської Федерації зняла з Ю.Тимошенко всі обвинувачення.

* 18 листопада 2005 р. Верховний суд України своїм рішенням остаточно скасував усі кримінальні справи, порушені проти Юлії Тимошенко та членів її родини.

 

Опинившись поза урядом Юлія Тимошенко зуміла сформувати досить потужну команду яка повела боротьбу за владу як з старими противниками з табору Віктора Януковича, так і недавніми союзниками з табору Президента Віктора Ющенка

Ю. Тимошенко, початок 2007 р.

 

* 7 грудня 2005 р. в Києві відбувся міжпартійний з’їзд Блоку Юлії Тимошенко. На цьому з’їзді Ю.Тимошенко презентувала нову ідеологію БЮТ («солідаризм») й оголошує першу десятку виборчого списку Блоку для участі у парламентських виборах 2006 року. На відміну від інщих учасників виборів, БЮТ скільки можливо тримає у секреті решту списку, що дозволяє уникати критики за наявність у ньому сумнівних осіб.

* 26 березня 2006 на парламентських вибори до Верховної Ради Блок Юлії Тимошенко здобуває 22,27% голосів (5 млн. 648 тис. 345 осіб), отримав більшість у 14 регіонах України. БЮТ здобуває у Верховній Раді 5-го скликання 129 мандатів.

 

На думку Юлії Тимошенко, народ України висловив свою довіру демократичним силам — Блоку Юлії Тимошенко, блоку «Наша Україна» та Соціалістичній партії, — і тому саме вони мають формувати коаліцію. Однак із рішенням СПУ про блокування з Партією регіонів та Комуністами, Ю.Тимошенко та БЮТ приймає рішення про перехід до опозиції. Зокрема у ході другого засідання Загальнонаціонального круглого столу Ю.Тимошенко відмовилася підписувати запропонований Президентом України Універсал національної єдності, назвавши його «актом політичної капітуляції „помаранчевого“ табору».

 

* 2 жовтня 2007 Лідер БЮТ Юлія Тимошенко почала виконання своїх обіцянок перед виборцями з того, що не опублікувала декларацію про доходи за 2006 рік.

 

* 12 січня 2007 у результаті спільного пакетного голосування з Антикризовою Коаліцією в обмін на Закон про Імперативний мандат та Закон про опозицію фракція Блок Юлії Тимошенко долає Вето Президента на Закон про Кабінет Міністрів. Пакетне голосування стало початком політичної кризи 2007 року.

 

* 28 лютого 2007 — Юлія Тимошенко як лідер опозиції почала свій візит до США. В рамках візиту вона виступила в Центрі стратегічних досліджень в США (Center for Strategic & International Studies), провела зустрічі з екс-держсекретарем Мадлен Олбрайт, віце-президентом США Діком Чейні та радником американського президента з питань нацбезпеки Стівеном Хедлі, держсекретарем США Кондолізою Райс.

 

* 2 червня 2007 — Юлія Тимошенко подає заяву про вихід з фракції. Також склали загалом 168 мандатів члени партій БЮТ та НУ. Цей хід остаточно вирішив питання про розпуск Верховної Ради 5-го скликання та проведення дострокових парламентських виборів

 

Друга помаранчева коаліція

 

* 11 грудня 2007 Коаліція НУНС і БЮТ не змогла призначити Юлію Тимошенко прем’єр-міністром. Для прийняття рішення не вистачило одного голосу. «За» проголосували 225 депутатів при необхідних 226.

* 12 грудня з’явились повідомлення, що на Юлію Тимошенко готується ніби-то замах

 

Друге прем’єрство

Ю.Тимошенко на зустрічі з президентом Польщі Лехом Качинським 14 липня 2008 року

 

18 грудня Юлія Тимошенко призначена прем’єр-міністром. «За» проголосували 226 депутатів, мінімально необхідна кількість.

 

Прем’єр Юлія Тимошенко пообіцяла, що Україна буде надійним транзитером газу в Європу, а новий уряд вивчить всі газові угоди з російськими партнерами. «Україна як транзитна держава буде виконувати свої зобов’язання по транзиту бездоганно. Ми не зірвемо жодного обсягу, жодного терміну. Я думаю, що країни Європейського Союзу будуть мати Україну, як надійного партнера», — сказала Тимошенко на брифінгу у Верховній Раді. «Всі газові питання будуть детально розібрані, будуть вивчені всі угоди, які поки що залишалися таємницею, вони не оприлюднювалися, не подавалися до парламенту для вивчення. Нам доведеться підняти весь масив документів, розібратися у ситуації», — додала вона.

 

11 липня 2008 року Партія регіонів спробувала провести через Верховну Раду рішення про недовіру уряду Тимошенко, проте набрати необхідну кількість голосів не змогла.

Біографія взята з Вільної енциклопедії — ВікіпедіЯ

Ющенко Віктор Андрійович

Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Сумської області у родині вчителів.

 

Батько — Андрій Андрійович Ющенко (1919—1992), фронтовик, в’язень німецьких концтаборів, після війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі.

 

Мати — Варвара Тимофіївна Ющенко (1918—2005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи.

 

Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу: доньку Віталіну і сина Андрія; та трьох від другого шлюбу з Катериною Чумаченко: сина Тараса і дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова: Яринку та Віктора[1].

 

1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Ґюмрі, Вірменія).

 

з 1975 року — помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.

 

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

 

Від 1992 року — перший заступник голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

 

Від січня 1993 до грудня 1999 року — голова правління Національного банку України (у 1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під його керівництвом в Україні успішно провели грошову реформу, створили Державну скарбницю, почали будівництво Банкнотно-монетного двору, було успішно подолано фінансову кризу 1998 року. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

 

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем’єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні була ліквідована бюджетна заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

 

Підписав скандальну Заяву трьох з приводу руху Україна без Кучми.

 

Звільнено з посади прем’єр-міністра 29 травня 2001 року у зв’язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов’язки прем’єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

 

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.

 

Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

 

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

 

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» в 1998 в Української академії банківської справи (Суми).